Всі публікації з тегом Пправа людини

У Харкові провели весільну церемонію двох жінок. Таким мало бути весілля військової Аліни Шевченко та активістки Станіслави Петлиці. На жаль, держава нав’язує патріархальні норми та гетерошлюб, а тому поки що офіційна реєстрація неможлива. У Kharkiv Pride повідомили, що весілля мало форму перфомансу.  Аліні Шевченко 31 і вона родом із Харківщини. Дівчина має звання капітана і є офіцеркою штабу бригади. Служить ще з 2015 року – спочатку мобілізація, а потім контракт. Чимало часу провела у Донецькій і Луганській області. Говорить, що коротких історій самоприйняття та шляху усвідомлення ідентичності не буває. Аліна для ГО Військові ЛГБТ поділилася своєю історією. Адже ми всі народжуємося в упередженому суспільстві, де активно нав‘язують гетеросексуальність і патріархат. І ти в цьому океані нав’язаної нормальності борсаєшся, допоки не знаходиш свій острівець комфорту та розумієш, чому більшість островів тобі не підходять. Аліну підтримала мама і це допомогло прийняти себе. В армійському колективі також знають про орієнтацію та шлюб.  Її партнерка – харківська активістка Станіслава, яка займається захистом прав жінок та ЛГБТК+ людей і входить до команди Kharkiv Pride.    Церемонію весілля провели за традиційним українським обрядом на вулиці Сумській у Харкові. Там проходило обсипання вівсом, пшеницею, рисом, пелюстками тощо. Невід’ємною частиною було й кидання букетів.  Після церемонії пара з гостями гуляли містом та фотографувалися. Також закріпили замок, як це роблять молодята. Поки що для одностаттевих пар не передбачено шлюбної рівності. Тому сподіваємося, що держава вирішить це питання.  

Зараз дуже атуальним є питання цивільних партнерств для ЛГБТК+пар. У коментарях пыд статтями правозахисників часто можна побачити коментарі на кшталт "А хто їм забороняє в дупу**атися?". Якщо чесно, то навіть шкода цих людей, бо для них стосунки обмежуються матеріальною користю та спрямовані не на любов, а на використання іншої людини.  Чимось вони нагадують героїню, описану нижче( екс-дружину загиблого  військового гея) з усім притаманним цинізмом та прагненням лише до матеріальної вигоди. Видання NicopolToday з посиланням на спільноту ЛГБТ-військові та їх союзники публікує історію військового гея, який втратив коханого ( також військового) на війні: Привіт, мене звати Олександр, я військовий. Нещодавно я втратив свого коханого на війні. Його звали Володя. Ми познайомилися під час війни, коли воювали в одному підрозділі. Закохалися та стали парою. Дбали один про одного, разом проводили відпустки, про наші стосунки знали та сприймали нормально наші побратими. Ми вирішили перейти в один із штурмових підрозділів ДШВ.  Володя мав доньку від колишньої дружини. У перший же день, коли я дізнався про загибель свого коханого, Володі, я зателефонував його колишній, розповів все як є, про нас з Володею, про втрату, про те, як його життя обірвав ворожий обстріл, і не задумуючись переслав для його доньки, яку він безмежно любив, усі гроші, які ми разом з Володею назбирали на квартиру під Києвом, у якій так багато мріяли жити разом, будувати нашу сім'ю.  Колишня Володі сказала мені, що їй треба від мене лише гроші та майно: квартира і машина, а особисті речі (які б донька могла зберігати, як пам'ять про батька), я можу не висилати. Вони їй не були потрібні. Залиті його кров'ю речі лишаться у мене. Для мене це стало вершиною цинізму, а як же донька? Мабуть, коли вона виросте і стане самостійною, я передам їй частину, щоб вона пам'ятала батька, що віддав життя за її майбутнє.  З батьками мого коханого Володі я кожен день на зв'язку. Як і я, вони дуже болісно переживають втрату. Зараз я спілкуюсь з психологом, який допомагає хлопцям з нашого братства. Пережив дуже важкий період прийняття. Власне, я досі його переживаю. Мій командир відділення мене підтримав, я дуже вдячний, що він дав мені час відійти від втрати. Командиру роти я теж все розповів. Він мовчки надіслав всі речі Володі мені. У новому підрозділі, в який ми перейшли, чимало хлопців «в темі», але всі вони не поспішають відкриватися через острах того, що їм можуть нашкодити у кар'єрі та службі. Я хочу, щоб про мою історію дізналися аби зарадити своєму болю і в памʼять про Володю. А ще, щоб люди знали, як сильно ми вміємо любити, втрачаємо на війні найцінніше, як і решта громадян. Щоб дізналися, які бувають «найближчі» люди. Сподіваюся на вашу підтримку, друзі. Вічна памʼять герою, моєму Володі.